Ви міцно обіймаєте батька, брата чи сестру, вашу кохану людину, яка ще вчора ночувала в окопі під обстрілами. Чи думали ви, що скажете в цей момент? Про що запитаєте вдома? Як будете слухати численні історії або ж довгу тишу?
Адже безбар’єрна мова – це мова, в якій відсутні слова, фрази, які демонструють упереджене, стереотипне або дискримінаційне ставлення до певних людей чи груп. Це мова, яка не відчужує людей – навмисно або ненавмисно. Це мова, принцип якої можна сформувати однією фразою: поважати гідність іншої людини.
Важливо пам’ятати, що тепер ваші рідні чи товариші мають особливий досвід. А фізіологічний стан, в якому вони перебували, відрізнявся від того, в якому ми звикли жити щодня. Фактично людина тривалий час була на межі життя і смерті, а це вплинуло на її свідомість і на те, яким вона бачить світ довкола. Знадобиться певний час, аби минули надмірне збудження, тривожність та підсвідоме очікування небезпеки.
Насамперед подбайте про відчуття безпеки навколо людини. Психіці потрібно більше часу, ніж тілу, щоб повернутись до звичайного життя. Не створюйте додаткових провокацій, не робіть сюрпризів.
Пам’ятайте: сум, туга, лють, агресія, які можуть прориватися назовні вдома, адресовані не вам. Так проявляються не до кінця пережита ненависть до ворога, тривалий стрес і втома. У таких випадках згадуйте про 3 головних правила спілкування:
– не жаліти;
– поважати;
– підтримувати.
У жодному разі не можна говорити вголос чи навіть подумки захисникам фрази на кшталт «навіщо ти туди поїхав/ла?», «ми тебе туди не посилали», адже іноді ми «мовчимо» дуже виразно.
