Насамперед, розмовляючи з дитиною на цю тему, враховуйте її вік та запит, – які саме питання вона вам ставить.
Друге – будьте чесними: якщо ви не знаєте відповіді на запитання, так і скажіть, пообіцявши повернутись до цієї теми пізніше. Третє – коли ви говоритимете про інвалідність, потрібно використовувати правильну лексику та пояснювати дитині, чому ті чи інші слова є некоректними, а інколи навіть образливими.
Інколи батьки бояться починати розмову, бо не знають, що саме говорити. Однак для таких бесід не потрібні енциклопедичні знання. Достатньо навчити основним принципам толерантності. А це розуміння, що всі люди в світі різні, і насправді це неймовірно цікаво – спостерігати за нашою несхожістю та дізнаватись, як живуть ті чи інші люди. А по-друге, рівне ставлення, яке базується на повазі, а ніяк не на почутті жалю чи страху.
Простими словами можна пояснити про деякі форми інвалідності чи порушення.
Наприклад, дівчинка Таня має порушення слуху, це – її відмінність, як-от у тебе веснянки на носі. Таня спілкується жестовою мовою і якщо ти хочеш з нею поговорити, можеш вивчити якісь фрази та слова, щоб вона тебе зрозуміла. Або говори чіткіше, щоб вона могла прочитати по твоїх губах.
Дайте дитині зрозуміти, що відмінні риси людини/дитини – не перепона для спілкування. Навпаки, це можливість дізнатись щось нове й цікаве.
Найкраще, що ви можете зробити, – не стояти на заваді спілкуванню своїх дітей з дітьми з інвалідністю, якщо їм цікаво і вони хочуть дружити, а відразу допомагати і навчати толерантному ставленню.
Навчіть дитину бачити в людині насамперед особистість, а в інвалідності просто одну з ознак: «Ось ти світловолосий, кароокий, любиш музику та шоколад, граєш на фортепіано, а Сашко – брюнет, він обожнює пастилу, читати комікси, і він користується кріслом колісним».
І найважливіше – не намагайтесь налякати дитину та не вигадуйте якихось нісенітниць, які впливатимуть на її ставлення до дітей/людей з інвалідністю. Якщо, наприклад, дитина бешкетує і ви розумієте, що вона може травмуватись, найгірше, що ви можете зробити, – гримнути на неї та сказати, що з такою поведінкою «вона стане інвалідом та опиниться у візку». Такі емоційні фрази можуть вплинути на ставлення дитини до людей з інвалідністю. В такому випадку краще буде сказати, що через необачну поведінку вона може травмуватись і їй буде боляче, але не залякуйте дітей людьми з інвалідністю ні в якому разі.
Дітям потрібно обов’язково пояснювати причину та наслідок незвичної поведінки іншої дитини, наприклад, із розладом аутистичного спектра. Інакше вони усе сприйматимуть спрощено: «Не такий, значить над ним можна познущатися, посміятися». Діти можуть не розуміти, що якесь їхнє слово чи жарт можуть сильно нашкодити дитині з РАС.
А взагалі, у дітей набагато менше стереотипів, порівняно з дорослими. І якщо не говорити їм нісенітниць на зразок «ти підхопиш інвалідність, доторкнувшись до дитини в кріслі колісному», вони не поширюватимуть ці міфи далі, а значить – не боятимуться спілкуватись.
