ТРИЗУБ — це більше, ніж герб

ТРИЗУБ — це більше, ніж герб.

Це знак, який бачили князі, козаки й сучасні воїни.

Він переходив із рук у руки, зникав і повертався —і щоразу разом з Україною.

Його лінії прості, але за ними — тисяча років історії.

Коли все починалося

Уявіть Київ X століття.

Гудуть торги, дзвенять мечі, карбуються монети.

На сріблі — знак князя Володимира Великого: тризуб.

Це не прикраса. Це — мова влади.

Знак, який означає: тут є держава, закон і захист.

На монетах Київської Русі тризуби відрізнялися —кожен князь мав свій варіант, як підпис.

Але сенс був спільний: єдність і сила.

Символ, який читають по-різному

Для когось тризуб — це сокіл, що стрімко падає з неба.

Для когось — знак триєдності: минуле, теперішнє й майбутнє.

А для когось — оберіг, який тримає рівновагу світу.

Його можна читати, як читають старі ікони: кожне покоління бачить у ньому щось своє.

Повернення з небуття

Після падіння Київської Русі тризуб ніби зникає.

Але не назавжди.

Він повертається у 1918 році, коли стає гербом Української Народної Республіки — як нагадування: ми не з’явилися з нізвідки.

Потім — десятиліття заборон, тиша архівів, еміграція.

І нарешті — 1992 рік.

Тризуб знову офіційно стає гербом України.

Не як новий знак.

А як той самий, давній.

Тризуб у наш час

Сьогодні тризуб — не лише в Конституції.

Він на броні, на нашивках, у вуличному мистецтві, у вишиванках і навіть у дитячих малюнках.

Після 2014 року він перестав бути абстрактним символом.

Він став знаком спротиву.

Знаком “ми є — і будемо”.

Існує понад 40 версій походження тризуба

У княжі часи він був персональним знаком, а не шаблоном

Це один із найдавніших державних символів Європи, який дійшов до сьогодні

Отже, тризуб — це не лише про минуле.

Це розмова між поколіннями.

Поки він живе — жива і пам’ять.

Поки ми його тримаємо — тримаймося й самі.