Україна — це не лише місце на мапі. Це стан душі

Україна — це не лише місце на мапі. Це стан душі.
Це голос, що звучить крізь століття — у вишиванці, у кобзаревій пісні, у смаку борщу, у ніжності слова “додому”. І коли про Україну говорять великі, вони не просто згадують назву країни — вони торкаються серця.
«Народ, який не усвідомлює значення своєї мови, не гідний називатися нацією» — Володимир Самійленко
«Українська мова — це мова, якою говорить душа» — Ліна Костенко.
Мова — це не лише засіб комунікації. Це код, у якому зашифровані наші цінності, наш спротив, наша ніжність. Коли звучить українське слово — світ отримує ще одну нагоду стати кращим.
«Українська культура — одна з найглибших і найтонших у світі. У ній злилися степ і пісня, барокко і тиша» — Іван Дзюба
«Бути українцем — це бути вільним у серці, навіть коли руки в кайданах» — невідомий автор
Культура України — це не лише спадок. Це виклик. Це відповідь на світові війни красою. Це здатність вишивати сльози в орнаменти, і перетворювати втрати на пісні. Це коли навіть стіни говорять — в музеях, у старих церквах, у вуличному муралі.
«Мова — це вічний храм душі народу» — Олесь Гончар
У кожному вірші, у кожній світлиці, у кожній матері, що співає колискову — живе нескорена Україна. Та, яку не подолати, бо вона живе не тільки в землі — вона живе в слові. А слово — вічне.